Професія хлібороба у всі часи глибоко шанувалася людьми, адже вирощувати святий хліб дуже важко. Щоб отримати духмяну скоринку вдома на столі, необхідно безперервно трудитися на полі від ранньої весни – до пізньої осені. Тому тут працюють люди, які по-справжньому люблять землю, не бояться забруднити руки і готові пожертвувати життя заради благородної місії – виростити хліб.
З одним із таких представників професії ми зустрілися у листопаді, коли аграрії святкують завершення сезону і рахують збіжжя у коморі. Тож, зустріч проходила у затишному офісі з притаманною галичанам гостинністю. Знайомтесь – Кулик Юрій Володимирович – агроном за покликанням, головний агроном Західного кластеру компанії AgroGeneration, заслужений працівник сільського господарства України.
– Юрій Володимирович, сьогодні працюєте у великому холдингу. А з чого все починалося у вашому житті агронома?
– Так, дійсно, на сьогодні мій трудовий шлях складає понад 20 років, а працюю у великій корпоративній структурі, яка обробляє понад 120 тис. га землі. Але прийшов в агрономію доволі несподівано. Ще коли був хлопчиком в школі, мене зачаровувала навколишня природа, було надзвичайно цікаво спостерігати за рослинами, їхньою поведінкою, збором врожаю. Пізніше обрати професію агронома мене надихнув товариш, з яким ми разом проходили вступні іспити. Я пройшов, а він, на жаль, не зумів. Так, я став студентом Львівського сільськогосподарського інституту (тепер – Львівський національний аграрний університет). Моє рішення було дивиною для батьків, адже вони відношення до галузі сільського господарства абсолютно не мали. Мати (лікар) та батько (автомобіліст) спочатку відмовляли, але, врешті-решт, прийняли моє тверде рішення стати агрономом.
– Чи подобалося навчатися в інституті?
– Ви знаєте, освітня атмосфера Дублян мене зачарувала з моменту проведення Дня відкритих дверей. Як молоду людину мене вражали великі аудиторії, спілкування з викладачами. Після напружених іспитів, конкурс на яких складав 4-5 претендентів на місце, я нарешті став студентом. І це ще більше спонукало навчатися з азартом. Через п’ять років я отримав диплом агронома.
– Ви одразу розпочали працювати?
– Так. Трудовий шлях я розпочав далекого 1995 року в агрофірмі «Маяк» Кам’янко-Бузького району Львівської області. 8 років роботи у господарстві припало на період розпаду колгоспної системи і реформування аграрного сектору загалом. Працювати було важко, адже тоді панувала тотальна економічна розруха, господарство функціонувало в умовах безгрошів’я, відсутності нової техніки, можливості продавати продукцію. З іншого боку, це загартувало мене як фахівця-агронома та сформувало хист управління в кризових ситуаціях.
– У цей період не задумувалися над зміною професії?
– Як це не дивно прозвучить, але ні. У мене не виникало думок покинути професію, а тим більше Україну, як це зробило багато наших співвітчизників. Я зрозумів, що краще робити нічого не вмію, як вирощувати сільськогосподарські культури, бути на полі, працювати із технікою. Пережити цей нелегкий період зуміли не всі мої колеги. Із 90 випускників наших років навчання в агрономії залишилися одиниці. А тому, що я залишився в професії, завдячую своїм вчителям-практикам, які працювали зі мною в господарстві. Це Ольга Степанівна Патрай та покійна Марія Володимирівна Кулик.
– В «Маяку» Ви пройшли серйозну школу.
– Без перебільшень так. На той час господарство володіло 2 тис. га землі, у структурі посівних площ були присутні зернові, технічні та кормові. Поряд із галузями рослинництва розвивалося і тваринництво. Приходилося одночасно вчитися як агрономічній науці, так і вмінню виживати в складних економічних умовах. Це дуже сильно загартувало мене.
– Де продовжили трудовий шлях?
– У 2004 році мене запросили на посаду головного агронома в ТОВ «Львівське». Це був період становлення та розвитку сільського господарства України в цілому. У той час ми навчалися вирощувати такі «нові» культури як сою, ріпак, соняшник. Пізніше прийшло розуміння того, що необхідно більш тісніше співпрацювати із наукою. Це зумовило появу демонстраційних полів і організацію наукових досліджень на землях господарства. У кінці 2010 року я перейшов працювати в ТОВ «Княжі лани», яке вже входило у структуру холдингу AgroGeneration. Отриманий досвід сприяв кар’єрному росту у компанії, і вже в 2014 році я очолив агрономічну службу Західного кластеру.
– Які масштаби роботи у цьому кластері?
– На сьогодні Західний кластер представляє господарства Житомирської, Тернопільської та Львівської областей. Земельний банк кластеру складає понад 50 тис. га угідь. Основну частку займають звичайно «рентабельні» культури: горох, кукурудза на зерно, озимий ріпак, соняшник та соя.
– У чому проявляється особливість роботи в агрохолдингу?
– Особливості звичайно є. Це підходи до роботи, масштаби виробництва та управління кадрами. Що не змінилося, так це робота в полі. Від ранньої весни – до пізньої осені я завжди перебуваю у відрядженні, відвідуючи господарства, які належать компанії. У мене в підпорядкуванні знаходиться понад 20 агрономів, з якими спільно доводиться вирішувати поточні виробничі питання. Вони молоді, енергійні, спраглі до нових знань. Тому це допомагає і мені доповнювати власні переконання щодо технологічних процесів у рослинництві. Отже, основна особливість – це робота із молодими кадрами.
– А чи є проблема із кадрами?
– Ви знаєте, проблема є і дуже серйозна. І це питання надзвичайно турбує, враховуючи перспективний розвиток компанії і аграрного сектору загалом. На сьогодні знайти відповідального фахівця дуже складно, що пов’язано із небажанням молоді йти в агрономічну професію, відходом з професії старшого покоління, значною трудовою міграцією з сіл в міста та закордон. Компанія порушує це питання перед освітянами і готова допомагати у навчанні, проходженні практики ініціативних студентів. Це підтверджується ділом, адже 50 відсотків працюючих в холдингу агрономів – це колишні студенти ВНЗ, які проходили у нас виробничу чи переддипломну практику.
– Чи існує система вдосконалення знань всередині компанії?
– Безумовно, що так. Процес виробництва на землі не може бути сталим. Він постійно змінюється, адже ми – єдина галузь, яка в серйозній мірі залежить від матінки-природи. Тому для кожного працівника компанія організовує передплату професійних періодичних видань, поїздки на різноманітні семінари, конференції та Дні поля, теоретичні навчання із залученням провідних науковців та експертів. Це формує у наших агрономів власну думку, бачення існуючих проблем у рослинництві.
– Це підтверджує Вашу співпрацю із науковими установами?
– Співпраця існує і дуже тісна. Ми на постійній основі відвідуємо їхні дослідні поля, користуємося розробленими системами захисту рослин, прислуховуємося до порад вчених, запрошуємо науковців відвідати наші поля для вирішення проблемних питань безпосередньо на місці. Залучаємо як іноземних фахівців, так і вітчизняних. Вважаємо, що перспективи в української науки є, головне дати їй поштовх для розвитку. Поряд з іноземними компаніями, ми співпрацюємо з вітчизняними науково-дослідними установами щодо сортів рослин, які адаптовані для наших умов.
– Чи впливає така співпраця на Ваше ставлення до землі?
– У мене особисто і у нашої компанії за ці роки сформувалося єдине бачення виробничого процесу – вирощуй, але не зашкодь землі. Тому, ми хоч вирощуємо такі «популярні» культури, як соняшник, ріпак, соя та кукурудза, та завжди намагаємося послідовно дотримуватися принципу раціонального використання угідь: застосовувати оптимальну сівозміну із залученням зернових, бобових, олійних, кормових культур, а також пару; використання біологічних препаратів; періодичного застосування традиційної системи обробітку ґрунту.
– А коли відпочиваєте, Юрію Володимировичу?
– Відпочиваю мало, оскільки практично увесь рік перебуваю на полі, в дорозі: від ранку – до вечора. І так відбувається цілий рік, під час вихідних та святкових днів. Відпустку вдається взяти не завжди, винятком є зимовий період. Відпочиваю під час довготривалих відряджень закордон тощо. Намагаюся відпочивати у короткий час спілкування з рідними вдома. Мене завжди чекає господиня дому – дружина Зоряна та донька Софія. Вони мене надихають продовжувати трудитися і завжди щасливо повертатися додому.
– Що побажаєте усім колегам та читачам журналу?
– На сьогодні ми, аграрії, підводимо певний підсумок минулого сільськогосподарського року: рахуємо прибутки, врожаї і, дивлячись на зелений клин озимини – будуємо плани на майбутнє! На Галичині з цього приводу завжди говорили: якщо є врожай, то буде мир і спокій. Врожай є, а тому треба на Україні мир і спокій. Нам залишається лише дякувати Богу за можливість працювати на святій землі, адже мода на хліб вічна ….
Спілкувався Андрій Сава
