Скорочення маржі та зниження прибутковості бізнесу в глобальному контексті не є якоюсь унікальною тенденцією, властивою лише агросектору. З такою ситуацією зіткнулося вже чимало галузей по всьому світу. Тож головний виклик, що постав перед топ-менеджментом, – як керувати економічною ефективністю агровиробництва, коли стандартні методи не працюють?
Об’єктивні чинники скорочення маржі
В агросекторі України конкурентна боротьба за оренду пайової землі загострюється. Відтак витрати агрокомпаній на утримання пайовиків та укладання нових договорів оренди щороку збільшуються. Додаймо до цього зростання зарплат в агросекторі (майже вдвічі за два останніх роки), а також цін на засоби захисту рослин (із посиленням у Китаї екологічних вимог і закриттям частини хімічних підприємств). Все це однозначно далося взнаки на собівартості сільгоспвиробництва. Натомість ціни на сировинні ресурси теж нестабільні. Тож зростання середнього сукупного доходу агрокомпаній не компенсує збільшення витрат. А відтак для скорочення маржі й прибутковості українських аграрних компаній є об’єктивні чинники.
Один із варіантів розв’язання цієї проблеми — підвищувати інтенсивність агротехнологій і намагатися компенсувати зниження маржі більшою врожайністю. Щоправда, для цього знадобиться більше обігових коштів на один гектар ріллі (в основному — через більш інтенсивне застосування добрив і ЗЗР). Додаймо до цього ще й кліматичні зміни, які підвищують ризики втрат, та низку інших глобальних чинників впливу — і стає зрозуміло, чому в агробізнесі нині не працюють стандартні виробничі методи керування економічною ефективністю.
Навіщо автоматизувати хаос і втрати?
У пошуку альтернатив особливої ваги ми віднедавна надаємо поняттю «інновація». У багатьох воно асоціюється з квадрокоптерами, безпілотною польовою технікою, роботами, технологією блокчейн та іншими комп’ютерно-інформаційними розробками. І це абсолютно логічно, бо, очевидно, що впровадження точного землеробства — це далеко не крапка в технологічному розвитку агросектору. Наступним досить очевидним кроком мала б стати роботизація сільгоспвиробництва. Втім, це перспектива лише для тих гравців ринку, що вже впровадили точне землеробство та нині усвідомлено рухаються шляхом системної автоматизації виробничих процесів. Решті доведеться зробити значно більше кроків...
Нехай там як, нині деякі агрокомпанії починають автоматизувати процеси «як вони є» — навіть не переймаючись оптимізацією й виправленням наявних помилок. Автоматизуючи те, що веде до хаосу та втрат, вони врешті отримують автоматизовані процеси, що ефективніше вестимуть до хаосу та втрат. Інші, купуючи високотехнологічне обладнання, не мають необхідної експертизи для його впровадження та не переймаються його ефективним застосуванням. Є й такі, що намагаються перетворити агрокомпанії на венчурні фонди, починаючи шукати та фінансувати start-up проекти, які тільки частково пов’язані з їх основною діяльністю або навіть не пов’язані зовсім.
Проігноровані інновації — найефективніші…
Мені подобається визначення інновацій, яке дає Вікіпедія:«Інновація (англ. innovation — нововведення) — ідея, новітній продукт у сфері техніки, технології, організації праці, управління, а також в інших галузях наукової та соціальної діяльності, що базується на використанні досягнень науки і передового досвіду, є остаточним результатом інноваційної діяльності». Тобто, йдеться про техніку; технології; організацію праці та управлінські ноу-хау.
Більшість тих, хто сьогодні багато говорить про запровадження інновацій, як правило, беруть до уваги тільки техніку й технології, однак ігнорують організацію праці й управління. Хоча, я впевнений, що саме в цих проігнорованих напрямах інновацій і є найефективніша відповідь на виклик, пов’язаний зі зниженням маржі українських аграрних компаній. Без упровадження інновацій саме в організації праці й управління реалізувати технічні й технологічні інновації набагато складніше, а ризики поразки набагато вищі.
Крім того, такі управлінські технології, як, наприклад, Lean або Lean Six Sigma, допомагають оптимізувати й покращити наявні процеси, підготувати їх для подальшої автоматизації. Бо ж, як, мабуть, усім відомо, агровиробництво в Україні має досить складну спадщину. І вона донині дається взнаки не тільки на виробничих процесах, а й на більшості ухвалюваних господарством рішень (коли критерії далекі від ефективності).
Один із яскравих прикладів — витрати на ремонт техніки. Якщо проаналізувати графіки інтенсивності роботи цих сільгоспмашин, з’ясується цікавий парадокс: ремонтують не тільки ті агрегати, якими активно користувалися протягом сезону, а й ті, без яких узагалі можна було обійтися (зазвичай їх застосовують лише тому, що вони в господарства є). Хоча, можливо, таку техніку взагалі краще вивести з використання та продати. Інший приклад — використання можливостей щодо зберігання продукції. Проаналізуйте навантаження на власні склади протягом сезону: на скільки відсотків вони завантажені? Якщо правильно спланувати розміщення продукції, ефективність складів та їхня місткість буде значно більшою.
Я переконаний, що вдосконалення потрібно почати саме з інновацій в організації праці та управлінні — з оптимізації процесів та ефективного використання активів і ресурсів, які вже є в компанії. Саме це дозволить виправити складну спадщину українського агровиробництва й залучити інтелектуальний потенціал працівників господарств для пошуку економічно ефективних рішень.
Сергій Булавін,
перший віце-президент AgroGeneration
газета "АгроМаркет", листопад 2018 року